Дикий сум
Коли горить бажання в серці суму,
Коли так хочеться побігти вдаль,
Та що поробиш - так багато шуму,
Що зовні вирветься лише печаль.
Відкрийте вікна! Заберіть фіранки!
І вимкніть світло.. Я прошу, на день,
Гірку я вип`ю каву з філіжанки,
Закрию двері. Посижу лишень.
Як хочете, - то забирайте сонце.
Візьміть весь цукор, - він тепер гіркий...
Щоб лиш лишився сніг у цім віконці.
Та зимний вітер. Дикий? Хай й такий.
Коли втечете на свої вечірки,
Коли поїдете кудись в міста,
То знайте - не побачите ви зірки.
З далеких рідних не відкриєте листа.
Хто зна, що краще, та мені байдуже.
Беріть усе, що попаде до рук.
Ви ж не вкрадете вітер - дикий, дужий,
І не візьмете дятла тихий стук.
Ви знаєте, чом мрії мої дикі?
Чому так хочеться до лісу утекти?
Хоча і гори кличуть десь великі,
Та душу я втомилась стерегти!
Коли затихне шум міський надворі,
Відкрийте двері. Випустіть мене.
Я подивлюся на прекрасні зорі.
І дикий сум укотре ще мине.