Дитинство під дощем
Теплий дощ гойдається на листі
І біжить струмками по землі.
Я роззулася, бо так зручніше,
І іду по дощовій воді.
Мокрий ліс, і луг увесь в калюжах,
Де-не-де з них квітка визира.
Ну а дощ все ллється дужче-дужче,
Як то кажуть, наче із відра!
Та зненацька небо проясніло, -
Сонце доторкнулось до землі.
Яскравіше все зазеленіло.
Стало легко дихати мені.
Я побігла. Краплі на всі боки
Бризкають, летять мені услід.
Як же я люблю цю пору року,
Як же я люблю цей білий світ!
Так мені дитинство пригадалось:
Літо, річка, кладка, поле, ліс;
Легко так тоді вірші складались,
Коли я гуляла босоніж...