Ще трохи...
з рубрики / циклу «струни»
Розбиті на скалки мої думки
І ніби ніч у душу лізе тінь…
Моє життя – заплутані стежки
Палає серце, як розпечений черінь.
Його теплом я грію майже всіх
І щедро багатьом його дарую.
Та серця твого занімілий сніг
До краю все ніяк не розтоплю я.
А час невпинно уперед летить
Все менше днів, можливостей, годин.
Ще трохи і кохання відгорить,
Ти будеш як завжди, а я один…
