25.01.2016 02:05
for all
69 views
    
rating 5 | 5 usr.
 © Панін Олександр Миколайович

Дорога смерти и огня…

Дорога смерти и огня…

Проклятые солдаты

Они давно не солдаты,
они – порождение тьмы,
Убийцы на службе войны,
они – инструменты Зла.
Мраком Беды объяты,
прОкляты и проклятЫ,
Души – Гарь и Зола.

* * *
Якщо ти матiр шануєш,
Якщо цiлуєш їй руки,
То чи чужу замордуєш –
Чи порятуєш вiд муки?..

Якщо ти маєш дитину,
Якщо ти батько хороший,
Скривдиш хiба сиротину
Просто так чи за грошi?

© Лариса Пугачук

Дорога смерти и огня

В котором горят не сгорая, 

Убийцы идут, снаряженьем звеня, 

Пути - ни конца, ни края...


А на обочинах -травы, цветы, 

Пальмы и Жизни Гимн...

Злобно несется с дороги: "Умри!".

Радость враждебна им...


Если дорогу – «на попа»,

Кажется, может «бедлам»

Вечно падать в бездонный провал

Не достигая дна.


Кровью чужой орошают поля, 

И нету пути назад...

От них отрекается даже ад, 

Выбрасывает земля.


Слепой и глухой ботинок стальной, 

Что для него сожаленье…

Нелюди связаны с нашей Землей

Лишь силою притяженья…

Связи духовные глохнут и мрут

Чмоканье лезет в уши:

Это убитые люди плюют

В черно-гнилые души…


Любовь палачей -

порождение зла, 

Души у всех отрицательны, 

Значит, душевная связь

прогнила, 

Стала необязательна…

Любовь – неверная, низкая, 

Короткая и убогая, 

Нет лирики, та же физика, 

Точнее – физиология…


И днем ковыляют и ночью, 

И вечно придется шагать им, 

Не в силах свернуть на обочину, 

Неся на себе проклятье…


Если дорогу – «на попа»,

Кажется, может «бедлам»

Вечно падать в бездонный провал

Не достигая дна.


И, может быть, слегка отдохнет

В грязи при свирепом ветре, 

Лишь тот, кто мертвым упадет

На N-ом километре…

Тогда обретет он короткий сон, 

На миг перестанет ныть, 

Но Зло недовольно таким концом:

Поднимет и вновь – служить!


Нет выхода – днем и ночью

Придется шагать и шагать им, 

Не в силах свернуть на обочину, 

Неся на себе проклятье…


Если дорогу – «на попа»,

Кажется, может «бедлам»

Падать и падать в бездонный провал

Не достигая дна.


Киев 1990 год


Панін Олександр Миколайович интересуется

  • Хотите оставить отзыв о прочитанном?
  • Отзыв

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.01.2016 01:37  © ... => Лариса Пугачук 

Дякую, пані Ларисо, Ви вірно розставили акценти, саме так все є. 

 25.01.2016 21:39  © ... => Тетяна Ільніцька 

Красно дякую, пані Тетяно!

 25.01.2016 21:39  © ... => Каранда Галина 

Дякую пані Галино, гарний вдумливий коментар 

 25.01.2016 21:37  © ... => Світлана Рачинська 

Щиро дякую, пані Світлано! 

 25.01.2016 21:36  © ... => Люлька Ніна 

Дуже дякую, пані Ніно. 

 25.01.2016 21:36  © ... => Ольга Шнуренко 

Дякую, пані Ольго, все так і є... 

 25.01.2016 20:21  Ольга Шнуренко => © 

Дорога смерті і вогню -

Вже вкотре людство в прірви на краю…

Трава і квіти – гімн життя,

Та нищать їх солдати без каяття…

Немає в них ні співчуття, ні совісті, ні честі,

Хоча завжди є власний вибір на перехресті...

 25.01.2016 13:18  Люлька Ніна => © 

Сильно, важко, страшно і до болю вражаючи. 

 25.01.2016 10:58  Світлана Рачинська => © 

Надзвичайно пронизливе слово. Важко сприймати поезію, яка настільки точно відображає дійсність. Та й добавити щось важко. Лариса в епіграфі - чудово. Емоційно вражаючий твір! 

 25.01.2016 10:20  Каранда Галина => Олег Буць 

так. є ще стан афекту, є необхідність оборонятися і є спровокована ненависть. В цих станах ми всі здатні на вбивство. йдеться саме про людей, яким для вбивства особливого приводу не треба... Вони завжди готові...

 25.01.2016 10:16  Олег Буць => Каранда Галина 

різні війни бувають і різні солдати. в такій війні, як 1-а світова, ніхто не воював за свою землю. мого діда як погнали варшаву-берлін брати - то теж була не його війна. хоча потім медалями він гордився. а от, думаю, в хлопців в аеропорту було інше співвідношення отих відсотків.  

 25.01.2016 10:08  Каранда Галина => © 

Звернула увагу на дату написання...
колись, ще задовго до цієї війни, я читала статтю, де говорилося, що в суспільстві існує приблизно 4% людей, готових убивати. Не в стані афекту, не обороняючись, а просто. Вже не знаю, як ті дослідження проводилися, але там говорилося, що в бою лише 4% солдат свідомо стріляють на ураження, з метою вбити. Інші - просто стріляють, всліпу...
В Ремарка дуже добре описано емоції людини, яка вимушено вбила іншу людину.
певне, всі війни тримаються на отих 4%...
зробити б для них якусь резервацію... 

 25.01.2016 09:53  Тетяна Ільніцька => © 

Важко... 

На жаль, актуально для нас... Будемо сподіватися, що не надовго... 

Сподобався і вірш, і епіграф до нього!