Безодня
В мереживі палаючих зірок,
З вітрами дужими і білим снігом,
Ти йшов назустріч. Що не мить - то крок.
Наздоганяв тебе десь ранок бігом,
Яскраві зорі падали дощем,
Питали хмари, що було сьогодні.
Накрила ніч навкруг усе плащем,
А я сиділа берегом безодні.
Ти був далеко. Десь на тому боці.
Сміявся сніг, жевріли в нім вогні.
Ти вже не йшов. Безодня вже на кроці.
І закричати ти не міг мені.
Усе було, - і мрії, і надії.
Тільки змінилось - шлях зійшов униз.
І плакати хотілось від бездії,
Хоча весь біль над прірвою завис.
Не дивно зовсім. Боляче для мене.
Вогні палали здалеку від нас,
А серце билось. Ще живе. Шалене.
Ми всі втекли від шуму диких трас.
Ти там мовчав. Тобі я теж мовчала.
Співали верби. Плакала зима.
Ніхто не біг в рятунок до причалу,
І тиша грала. Не спокійна, а німа.
Пробили дзвони. І нехай Біг-Бену.
Я ще сиділа в тіні чорних слів.
Світанок змив нічну сумну арену.
Дихнуло небо вітром білих днів.
Зникала прірва. Час змінився снігом.
Завмерта тиша пахнула теплом.
Світанок наздогнав світ тихим бігом,
Торкнувся вітер усмішки чолом.
