АБИ БАЖАЛОСЬ ВІКУВАТЬ
«Соромся бути бідним в країні,
у якої є дорога. Соромся бути
багатим і знатним в країні,
яка не має дороги.»
Конфуцій
Не все тепер у нас як треба
Та стане так, як Бог велить
Полям, лісам, річкам, народу
Містам і селам гарно жить.
В сім’ї великій, вольній, новій,
Що напророчив нам Тарас,
Рід наш величний і чудовий
І правда буде поміж нас.
Щаслива мати вийде з хати
У сад вишневий воду брать,
Щоб соловейком милуватись
Та любих діток напувать.
Набрать повітря повні груди,
А сонце тепле, день ясний,
Усміхнені назустріч люди
Повні життя, надій і мрій.
Росте і квітне Україна,
Край волі, права і добра,
Дніпро до моря тихо лине,
Кличе Шевченкова гора.
Про тричі голод пам’ятаєм
Та про звірячий геноцид,
Тож за державу свою дбаєм,
Плекаєм історичний слід.
За розум взЯлися сусіди,
Запанував нарешті мир
І стали люди всі, як люди,
А Бог - єдиний поводир.
Так буде все та ще не сталось,
То ж треба разом працювать,
Ростить, творить аби бажалось,
Моглось й хотілось вікувать!
28.11.2015р., День пам’яті
голодомору – геноциду
1932 – 1933років
м. Київ, 28.11.2015р