Нещасним бути весело і легко
ще веселіше плакати й жалітись,
кидаючи образами у небо,
не мріяти, не прагнути, не жити.
Боятися бажання уявити,
торкнутися до марева перстом.
Так весело,
чиюсь рожеву кульку розчавити,
не вірячи, що бавишся зі злом.
І сміючись, летіти мертвим лИстом
не опираючись стихіям і вітрам.
Усе і так, піде за сизим димом.
На тому березі не буде ліку дням.
Лиш віхола без початкУ і краю,
і шлях від самості
через шарварок у самотність,
де привітавши не благословляють,
без опору, без штиву і без волі.
Нещасні сміючись не помирають
громадячи тумани про запас,
ідуть до вітру, а би піти за вітром,
сплітаючи у зашморг куций час.
Ні, я не нещасний, тому що помираю.
Як слово кинуте у мураву.
Собі чужий, чужий усякій зграї,
не заграю, не бавлюсь, не беру.
Єдиний гріх, до сонця дуже пнуся,
ночами не занурююсь у сни,
і висоти, чомусь вже, не боюся.
Ще, ухиляюсь від удару по щоці.