Венді
Привіт.
І… Не дивися так на мене.
Хороший мій, у вирі самоти
Я ненароком виросла вже, Пене.
І ти вже виріс.
Це життя, прости.
Ми вже дорослі понад сотню років.
Твоя зоря горить в моїм вікні.
Я тут сама.
Я чую свої кроки.
Тут навіть вмер годинник на стіні.
Брати пішли у світ, завели сім’ї.
Яке то вже століття надворі?..
Мені було приснилось: ми – це тіні,
Дорослі, але вічно молоді.
Я не стара. Старіти ще не вмію.
Я знову розповім тобі казки.
Он бач, як гарно снігові завії
Людей згортають у нові роки.
Міста давно закуті у бетони,
За звичку стало серце крижане.
У мене нині кава з цинамоном.
Ти виріс, Пене.
Не лишай мене.
