Темний сон
З поеми «Інші світи», частина 2
безліч сов,
сомни сов,
сови снів
викрадають мрії
і самі вони
з цих снів
казяться, дуріють…
Вона сказала: «Прощавай,
ковтала сльози,
себе, хороший, не картай –
це я не в змозі.
Була заміжня, все гаразд,
на заздрість всім
родина,
та чи в лихий, чи в добрий час
тебе я полюбила.
Кохала вперше у в житті,
щаслива, божевільна,
піти бажала із сім’ї
аби любити вільно.
Ти не дозволив,
зупинив,
кохав мене негідну,
нас вихор щастя закружив,
для нас життя розквітло…
Мене гнітив мій тяжкий
гріх,
лякало кожне слово
знайомих, подружок
моїх,
кришилася основа
такого тихого життя –
на друзки, вщент,
без вороття!
Лічила кожну довгу мить,
побачення чекала,
душа горить,
душа болить,
любові ж
серцю
мало.
Ти вірним був,
був ніжним ти,
божественним коханим,
та сил забракло враз мені,
спливали болем рани.
Я спокусила, винна я,
я так себе картаю
і воля, щоб піти – моя,
тебе я покидаю.
Пробач та іншу покохай,
хай буде лад у тебе
і повернутись не благай,
бо сил нема, далебі.»
Він в тінь пішов і став як тінь,
не докоряв, не мстився.
Йому чорніла неба синь,
на відчай перевівся.
Марнів, марнів,
себе втрачав,
жінок, дівчат
не помічав
і на непотріб, на шмаття
переводив своє життя…
Зловісний сон - отруйний дим:
зайшов до неї хлопець в дім,
сказав – що сил не стало жить,
що хоче любу звеселить.
І ось на схилі десь вона,
чутно іржавий виск,
залізна колія внизу,
далеких рейок блиск.
Пекельний потяг гуркотить,
пришвидшує свій біг,
на рейки ті
обличчям вниз
коханий ліг,
застиг…
Вона не може закричать,
побігти, врятувати ...
Недобрий сон і Зла печать
і відчаю загати…
Потворний потяг, мов хробак,
поглинув рештки світла,
драбини темні по боках,
попри липкий холодний
жах,
надія враз розквітла.
Гарячий вихор, чорторий,
у ньому потяг плине,
а хлопець, бачиться, живий
піднявся по драбині.
Зайшов у тамбур і пропав,
І потяг тане між заграв…
Ледь чутно хтось гукає:
«Тебе я відшукаю!»
Світанок ллється у вікно
і сон тяжкий порвався,
шепоче серце лиш одно:
«О щастя, врятувався!»
