Мов найніжнішим шовком осяяно творіння
Чисте й невгамовне, мов вода
Така пелюстка вночі не присниться,
Не понесеться буйним вітром та краса.
Який би шлях не встелено коврами . . .
Мов музика, яку невчує слух
Вона прийде й залишуться слідами
Відтінки білих гам і чистих муз.
Таке творіння блукає десь віками
Я понесусь услід за ним
Туди, де слова втрачають своє ім’я
І не вернусь, засну в його обіймах.