Перекотиполе
з рубрики / циклу «Про долю»
Перекотиполе котилось, котилось,
Довго котилось, на мить зупинилось,
На мить зупинилось в чистому полі,
Тепер кругом простір я вже на волі.
З далекого краю вітер повіяв,
Ту мрію про волю миттю розвіяв,
Перекотиполе знов покотилось,
На зеленому лузі воно зупинилось.
Летіла ворона, його підхопила,
У темному лісі кубло намостила.
Начебто високо перекотиполе,
То не життя, а суцільне горе,
З ранку до ночі, чує лиш кар,
Немовби в вогонь підсипає жар.
Така гірка доля у перекотиполя,
Немовби воля, водночас неволя.
м. Славута,
