Париж узимку

Незатишні дні і сліпі, 

узимку дощі – особливі!

Під вечір розквітли вогні

і зорі, яскраві й грайливі...

Їх відблиск, як сяєво свіч, 

ховається й мріє в каштанах, 

а стомлене місто всю ніч

купається в сивих туманах…

Дрімає оголений сад, 

примари – старенькі колони, 

за ними казковий фасад, 

освітлені й темні газони…

Крізь контур гілок – небеса, 

в сузір’ї дрімають Стожари, 

а краплі дощу, як роса, 

блищать на нічних тротуарах…

Вугілля розпечене й жар –

у жерлах нічних ресторанів, 

в обличчя нам дихає пар

і смажений запах каштанів…

***

"Париж зимою"

Максимилиан Волошин

Слепые застилая дни, 

Дожди под вечер нежно-немы:

Косматые цветут огни, 

Как пламенные хризантемы, 

Стекают блики по плечам

Домов, лоснятся на каштанах, 

И город стынет по ночам

В самосветящихся туманах...

В ограде мреет голый сад...

Взнося колонну над колонной, 

Из мрака лепится фасад —

Слепой и снизу осветленный.

Сквозь четкий переплет ветвей

Тускнеют медные пожары, 

Блестят лучами фонарей

Пронизанные тротуары.

Калится рдяных углей жар

В разверстых жерлах ресторанов, 

А в лица дышит теплый пар

И запах жареных каштанов.

20 апреля 1915 Париж