Русокоса осінь
Прокотилась ртуттю сіра річка, обізвались телефони різко.
У душі калатає у дзвони, аж луна іде за піднебессям.
У волоссі в`ється світла стрічка, стан тремкий, як в білої берізки -
Осене красива й монотонна, чи не ти це у росі воскресла?...
Стільки сили у руках тендітних, стільки шовку у косі русявій,
Осене, що тільки-но піднялась - де твої вогні, що нищать простір?...
Все-таки, ти й нині непривітна, виступаєш горда, ніби пава,
Хоч би раз залила в серце радість чи забрала вечорові сльози.
Ні. Залила ртуттю річку ніжну, вирвала всі струни у блакиті,
Провела по сонечку рукою - відібрала сяйво безборонно.
Осене криваво-білосніжна, що ціни не знає світлим митям, -
Дай душі хоч крапельку спокою, відбери ці полохливі дзвони....
