Мить неповернення
Як же ж хочемо, хочемо, хочемо
Щоб початком здавався кінець,
Щоб сльотою небесною змочений,
Промінь сонця весняного скрес,
Щоб серця, що вже попелом вкрилися,
Знов зігрілись кохання теплом...
І, зажурені, щоб не журилися...
І щоб стало усе, як було...
Хоч би раз іще ніжками босими-
Чи по лезу, чи-то по стерні...
Щоб у небі свинцевому осені
Спів весняних птахів задзвенів!..
Світ пост-фактум народжених роздумів-
Де ми ІНШІ? Де СПРАВЖНІ? Хто зна?..
Тільки "мить неповернення" пройдено.
Та й куди повертатися нам?..
