Відриваючи душу, твоїми руками
Відриваючи душу, твоїми руками.
Від серця ховаю вчорашні спогади.
Забракло часу, зізнатися в істині.
Холодні дощі, змиватимуть з рук її.
Завтрашній ранок забуде вчорашній день, цікаві історії подарують нових ідей.
Та запах тебе, сп`янить на комірі, позбавить бажань, вкраде голову.
Хто дасть гарантії коли до берега догребу, як мимоволі із середини згораю.
Хто розтопить камінь мов руду, крім твоїх уст, палкіших як в останнє...
Не доживуть тюльпани, не підведуться руки, загубляться в дорозі слів склади,
Твоїх очей глибінь позбавить мови,
Поховає істину у серці назавжди.
Львів, 5.03.2016
