05.03.2016 13:49
for all
68 views
    
rating 5 | 4 usr.
 © Уляна Яресько

Чорно-білі малюнки на пренепорочному тлі...

Чорно-білі малюнки на пренепорочному тлі...

Архаїчні малюнки на вічнобезмежному тлі

непорочного неба... Ми - тіні із палеоліту, 

мов скитальці сліпі, наче гості на рідній землі.

Нас штовхнули у прірву, пекельним злорадством прогріту.


За спиною у людства немало перейдених ер, 

та чим далі, тим вужчі на честь і відвагу ліміти.

Хто стоптав первоцвіт? Хто сліди первозданності стер?

Що?- серцям не цвісти? що?- ікарам уже не летіти?


Перекраяні душі - статистика? кількість осіб?

що ж ми робимо, люди? осліпли чи позакладало?  

Перетворює час наш Едем у пустелю Наміб, 

О, який же тріумф - стати (власним!) нещадним вандалом.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 07.03.2016 10:27  © ... => Тетяна Ільніцька 

Риторичне питання... дякую, Таню. 

 07.03.2016 10:27  © ... => Мальва СВІТАНКОВА 

Дякую! 

 07.03.2016 10:27  © ... => Ольга Шнуренко 

Щиро вдячна! Боляче, але такою є реальність... 

 07.03.2016 08:57  Тетяна Ільніцька => © 

Людство і гуманізм... Чи є щось спільне? 

 05.03.2016 22:52  Мальва СВІТАНКОВА => © 

Цікавий вірш!... 

 05.03.2016 20:39  Ольга Шнуренко => © 

Гіркий і сумний тріумф... Людство само себе знищує... Дуже цікаві думки та образи! Хоча читати боляче, ніби крик душі! 

 05.03.2016 14:07  © ... => Каранда Галина 

Дякую за візит! 

 05.03.2016 13:54  Каранда Галина => © 

що так, то так... власним вандалом. згодна.