Ліс стоїть неживий
Ліс стоїть неживий, бо у ньому ще бракне соків.
Ну привіт, мій хороший. Ти зовсім за зиму зблід.
Скільки ми вже знайомі з тобою? Три сотні років?
Хто за час цей лишень не лишав у тобі свій слід.
Чую гомони птаства. І як твої граби дишуть.
Наді мною два дятли заводять свій древній клич.
Від землі підіймається вогко солодка тиша,
І могутні дерева стають як мільйон облич.
Сніг вже майже зійшов, залишився хіба на зрубах.
Рветься в небо широке ліщини маленький кущ.
Я весну принесла, залишу тобі тут, під дубом,
Загорну її, крихітну, в теплий зелений плющ.
