20.03.2016 16:55
for all
52 views
    
rating 5 | 4 usr.
 © Дністран Оксана

Перед розлукою

Нас зустрічні вітали трамваї

Десь о шостій, півсонне метро

Позіх свій між дверей тамувало, 

Час од часу вдихнувши Дніпро.


-Чом так рано? – зривався твій голос, 

Шепотіла я щось невпопад, 

Поміж пальців кільцем вився волос, 

Мов хотів, щоб вернулись назад.


Та невже все так скінчиться стрімко?

Лиш зустрілись, і зразу – навік?

Вібрувала в мені кожна струнка…

А повз нас – тік неспинно потік, 


Вирував, корчив дивні обличчя.

Поїзд кинувся в хижий тунель.

-Не спіши, буде ще електричка…

Очі згіркли, немов карамель.


-Я не можу, – розчула свій шепіт.

І крилом обійняла пітьма, 

Тільки прожилка видала трепет:

Нас нарізно вже більше нема…

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 21.03.2016 22:40  © ... => Тетяна Белімова 

Трохи сумний, але в житті теж так часто буває... Дякую, Таню!!!! 

 21.03.2016 22:38  © ... => Серго Сокольник 

Дякую. Обов"язково почитаю. 

 21.03.2016 22:31  © ... => Олена Коленченко 

Значить вийшло передати відчуття. Дякую, Олено!!! 

 21.03.2016 09:44  Тетяна Белімова => © 

Красивий вірш розставання. Міні-новела у одному невеличкому творі.  

 21.03.2016 02:10  Серго Сокольник => © 

О, гарно. У мене тут є вірш "Купівля рабині. Спомин у метро", хоча дещо в іншій темі) 

 21.03.2016 01:17  Олена Коленченко => © 

Тільки прожилка видала трепет:
Нас нарізно вже більше нема…
Красиво!!!Я відчула цей трепет)) 

 20.03.2016 22:01  © ... => Ольга Шнуренко 

Це точно!!! Спробувала описати у творі ті відчуття. 

 20.03.2016 19:06  Ольга Шнуренко => © 

Найгірші та найболючіші хвилини це ті, що люди переживають перед розлукою....