Ледь уміщає голова...
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Сумка листоноші»
«Едва вмещает голова»,
«Сумка почтальона»
Підміну значень
У мовлені гіркі слова
Тверських маячень.
Змітає ієрогліф плит
Дим заметілі.
Й ми між надгробків, як граніт,
Заледенілі.
Руки твоєї лиш тепло
Сочить надію,
Що знов тобою всім на зло,
Забагатію.
І мимо слів і мимо фраз
Підемо згодом,
І ти промовиш все про нас
Якимось кодом.
І знову випаде мені
В святкові дати
Щось аж до місяця в вікні
Перекладати.
Кружляння літ, снігів танок
В облич метаннях,
Мов клоччя рваних сторінок
Листів останніх.
І «Всіх Скорботних» давній храм,
І поодинці
Листів шукання в зайвій нам
Поштовій скриньці.
_
Едва вмещает голова
Круженье бреда
И эти горькие слова
Тверской беседы.
Иероглиф могильных плит
В дыму метели.
Мы сами тоже, как гранит,
Оледенели.
И лишь руки твоей тепло
Внушит надежду,
Что будет все, судьбе назло,
Таким, как прежде.
И мимо слов и мимо фраз
Вдвоем проходим,
И ты ведешь скупой рассказ
Каким-то кодом.
И у окна придется мне
Пред Новым годом
На лунном корчиться огне
За переводом.
Круженье лет, круженье лиц
И снега бисер,
Клочки разорванных страниц
Последних писем.
И одинокий старый храм
Для «Всех Скорбящих»,
И тот, ненужный больше нам,
Почтовый ящик.