Звисає місяць, мов масивний
Плід золотий у вишині,
Із голих віт на стужі зимній
Модрин криштальних – і мені
Здається – простягну лиш руку,
В дива повіривши ще раз,
Зірву той плід – і зменшу муку,
В якій недоля морить нас.
_
Луна свисает, как тяжелый
Огромный золоченый плод,
С ветвей моих деревьев голых,
Хрустальных лиственниц – и вот
Мне кажется – протянешь руку,
Доверясь детству лишний раз,
Сорвешь луну – и кончишь муку,
Которой жизнь пугает нас.
