Розхристане літо
Розхристане літо від спеки втомилось,
Чекає на осінь в вишневім саду.
Росою печалі в серпанку умилось,
На осінь чекає – рясну, молоду.
Розхристане літо, тебе мені мало,
О, як мені мало твойого тепла!
Лиш тільки прийшло, і тебе вже не стало,
Й так мало в обіймах твоїх я була…
Розхристане літо у безвість крокує,
Лишає свій слід у забутім саду.
Комусь воно рани розлуки лікує,
Комусь пророкує печаль і біду.
Розхристане літо вмира на розп’ятті…
Мені його шкода… Сріблиться сльоза.
І мрія згорає в серпневім багатті,
І крапля із свічки ліниво сповза.
Розхристане літо над садом спинилось,
А осінь сміливо цілує в вуста.
Розхристане літо… Втомилось…Втомилось.
Холодні дощі до грудей пригорта.
м. Ромни Сумська область, 23.03.2016
