з рубрики / циклу «СПОЛОХАНА ЗИМА УРАНЦІ ПРОБІГАЛА»
Здавалось – все, скінчилася Зима.
Морозним подихом війнула на останок,
Та й подалась до полюсу сама,
Залишивши роз’ятрений серпанок.
На ранок вже всміхалася Весна
Крізь сльози бурульок, що звисли з стріхи.
Заметів первозданність напускна,
Змарніла, оголивши тину віхи.
Та певно щось забула у садку
Зима, коли за виднокрай спішила –
Надвечір повернулась й на ставку
Пришерхлу ковдру льоду розстелила.
Бурульки підростила морозцем,
Проталини на тропах підбілила,
По річечці пробіглась, окрайцем
Й опівночі із вітром відлетіла.
А на зорі знов поралась Весна:
Зігнала ковдру, розмела всі стежки.
Шпаком співала пісеньку вона
І берізки вдягнула у сережки.
