МОНОЛОГ СНІЖИНКИ
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
З глибин снігової безодні
В стрімкому вітрів віражі
Мчимось ми, тендітні й холодні,
Красиві – й до криги чужі.
Я – тінь зачарована лише
В іскристім зими завитку,
Лечу й подих вітру колише,
Сніжить в хороводі-танку.
В заметах згубитися мушу
У мить крижану самоти,
Бо сніжну споріднену душу
Не зможу… не встигну знайти.
Все ж рвуся з морозних полонів
Засніженого потічка,
Вишукую в віхолі клонів
Свою лиш… І знов не така…
Це сонце пригріло на лихо,
Чи вже крижана самота?
Моя ти не знайдена втіхо,
Здається я тану… Розта…
