05.04.2016 21:30
for all
131 views
    
rating 5 | 6 usr.
 © Дністран Оксана

Ціна потрясінь


Кохали так, що навіть голос терп, 

Як погляди стрічались випадково, 

Ім’я дала – Мій Волошковий Степ, 

А він нарік - Зоринка Фіалко́ва.


Здавалось, щастю не буває меж, 

Та заздра доля віднайшла свій привід, 

Весна кривава їх торкнулась теж, 

Було їй мало вдів чужих і сиріт.


Пішов Василь в розпечені степи, 

Що пахли димом, диким гострим болем, 

Ріллю орали танки, а серпи

З комбайнами втопило море горя.


В якийсь із танків втрапив і Василь, 

Свій борг країні слугував управно, 

В хвилини тиші піднебесна синь

В очах його світилась неугавно, 


Як згадував Фіалоньку свою, 

Таку тендітну, в мрії оповиту, 

Заради неї він не раз в бою

Зумів атаки ворога відбити.


Та тільки дивна ця якась війна -

Вдягнула маску миру й добросердя, 

Лиш раз у раз спалахує стерня, 

І цілять кулі в очі та осердя.


У засідку потрапив і Василь, 

Не вирватись – здавили у лещата, 

Від вибухів шлях зорано у пил, 

Ну а підмоги – годі дочекатись.


А що той танк – горіха шкарлупа, 

Від попадання – тріснув і зайнявся…

Фортуно, люба, чом же ти сліпа, 

Врятуй його, найменшого дай шансу!


Горів сталевий ясно смолоскип, 

Аж навіть сонце в соромі стемніло, 

Землею нісся передсмертний хрип, 

Коли душа прощалась в муках з тілом, 


А в документах – згинув у степах, 

Бо навіть ворон не приносить вістей, 

Розвіяв вітер погорільця прах, 

Нема могили, навіть знаку «двісті»…


Та що ті почесті, салюти, ордени, 

Нема життя – майбутнє нагло вкрали, 

Не обіймуть ні дочки, ні сини, 

І Віолетту він кохав так мало.


А скільки сліз бідненька пролила, 

Степи молила, щоб любов вернули, 

Щоб доля оминула хижа, зла, 

Уберегла від недругів та кулі, 

 

Чекала звісток, їздила сама, 

Сліди шукала – степ мовчав уперто, 

Із ним у змові була і зима –

Допомогла надії усі стерти.


Та влітку степ терпіти більш не зміг

І забуяв весь волошковим цвітом, 

Просив пробачення у босих її ніг, 

Щось шепотів останнім заповітом.


Все зрозуміла Віолетта враз:

-О мій коханий, Волошковий Степу, 

Не оминуло горе смерті нас, 

То хай хоч небо стане спільним склепом!


Розверзлись хмари, блискавок гілля, 

Мов сотня списів, кинулось над полем, 

Простерте тіло прийняла земля –

Не встане із волошок більш ніколи.


І там, де впало юне те дівча, 

Фіалки ніжні проросли несміло.

А степ і далі люта саранча

Війни з’їдає хижо, оголтіло.


Іще не раз волошок юна синь

Ціну всім нагадає потрясінь.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 23.04.2016 16:25  © ... => Світлана Рачинська 

Щиро дякую, Світлано. Майстерності слова я тільки вчуся. Приємно, коли це дійсно вдається. 

 23.04.2016 16:24  © ... => Наталия Яценко-Мельник 

Щиро дякую, Наталю, за відгук. В мені теж саднило, коли писала... Певно це внутрішнє і передалося... ну і тема теж болюча, що казати... 

 23.04.2016 16:23  © ... => Тетяна Белімова 

Щиро дякую, Тетяно. Частенько не я обираю жанр твору, а жанр обирає мене. Хочеться писати іноді може більш позитивні речі, які піднімають настрій, але, на жаль, драматизм довколишнього світу дається взнаки. 

 23.04.2016 16:19  © ... => Серго Сокольник 

На жаль, нічого. Дійсно сумно. Дякую, Сергію. 

 23.04.2016 16:19  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Щиро дякую, пане Олександре! 

 23.04.2016 16:18  © ... => Ольга Шнуренко 

Дякую, Олю. Твір виник на підставі деяких реальних фактів, та чомусь виклалось саме у стилі легенди чи балади (точно не можу визначити жанр). 

 07.04.2016 11:36  Світлана Рачинська => © 

Дуже гарно, Оксано! Живе і мальовниче слово у Вас, насолоджуюсь! 

 06.04.2016 17:38  Наталия Яценко-Мельник => © 

Плачу. Додаю в улюблене. Неперевершено. Дякую. 

 06.04.2016 09:19  Тетяна Белімова => © 

Сумні слова... Але в них правда про наше сьогодення.
Жанр поеми сьогодні не такий актуальний, як колись, скажімо, за доби Романтизму, проте однаково захоплює поетична майстерність!
Красива поетична легенда, але підтекст війни гірчить... Боляче!  

 06.04.2016 03:57  Серго Сокольник => © 

Ех... Що додати?... 

 06.04.2016 02:16  Панін Олександр Мико... => © 

Надзвичайно чудова поезія. 

 05.04.2016 21:50  Ольга Шнуренко => © 

Це вже не просто поема, трагедія, а легенда... Сумно аж за край...