Я себе відучала від просині
Від бентежних небесних шляхів,
Поруч хмари ішли набурмосені,
Спересердя ковтали птахів.
Щоб міжзір’я навіки позбутися,
Скубла пір’я зі зламаних крил,
Відрікалася тої попутниці,
Що жадала червоних вітрил.
Забувала смаки розмаринові,
Плескіт неба об хвилі м’які,
Захід сонця солодко-малиновий,
Поцілунки коктейлів п’янкі.
І, привчивши себе до лінійності,
Ритму строгого денних турбот,
Час від часу тонула у мрійності,
Щоб хоч трохи позбутись скорбот.
