Готика ночі
Зачинено двері. У спину - колючий страх:
А як же, скажи, мені далі без тебе жити?
Навчи, якщо знаєш, бо я на семи вітрах,
Розхристана й боса, вовкам на поталу… Ситих
Тут поряд немає: усі, як один, мій хрест,
Шугають поблизу, чекають, мабуть, на страту.
Ти також чекаєш… Подай їм сигнальний жест,
Аби обірвали фатальну мою сонату
На сильних акордах. Слабких у мені нема:
Сама собі зброя!... /хоч звірові я – нерівня…/
Ти, чуєш, як з пульсом вібрує життя струна?
Зіграєш? На вирок? /Допоки мовчать ще півні./
Бо після вовкам не ввірвати від серця шмат:
Як тільки зашторить цю готику ночі ранок,
Під натиском сонця паде мій суворий кат.
Відлунням світанку я вирвуся з кола бранок...
