26.04.2016 11:26

для всіх

273

10 | 10

 © Олена Вишневська

...між світами...

До тебе доторкнутись - як до неба -
Напевно, тільки обраним дано...
Я бачу сни про крила і про тебе,
Спиваючи бажання, як вино...
(Любов Ігнатова)

Мій смуток в дощ квітневий заповитий

Гойдають верби, наче немовля.

Напівпорожній келих, недопитий, 

І я така ж /чи, радше, напів-я/.

Тобою сню… Ти – недосяжний злочин.

Любові переброджене вино

Тамую. Тільки очі, очі… очі (!)

Твої в мені шматують полотно.

В мені малюєш кригу, спеку... спеку (!), 

На всі чотири сторони – моря.

А ти – по інший бік стоїш /далеко, 

Як від землі за сотні літ зоря/.

Я наче балансую між світами:

Один – реальність, в іншому – живу.

В одному лиш всміхаюся вустами, 

Цілую ними ж /та не наяву/.

Голублю по той берег від «не можна», 

А тут тихцем вервечки мрій пряду.

Зрослась з тобою міцно думка кожна, 

Що й вишня квітне вельоном в саду…

Та грає, грає вніч шалене скерцо

На вістрі болю скорена душа.

І виливаю я розбите серце

В чорнильну тугу недосліз вірша.