А раб гріха витесує каміння волі
Я раб гріха витесую каміння
збиваючи і руки й душу в кров
а сонце то виходить то заходить
надією на ще один сезон
рабів до горизонту
як трави
як тих піщинок під ногами бедуїна
себе знайти – пустиню перейти
не впавши
скошеним до ніг панянки із косою
і доки сила, з каменя того
складаю підмурівок царства волі
десь там
глибоко
у нутрі
клекоче лава
не знаючи що є світи назовні
повірить в чудо, не чекати чуда
старий бродячий Проповідник
напевне знав таки у чому суть
бо ж «коронований» «піднявся» над юрбою
спасаючи своїх і не своїх
раби рабами, в кожного своє
а той хто не виходить із пустелі
лікує руки тим хто прагне волі
і ятрить душу досконалою любов’ю
