За минуле
трохи відвертості
Не знаю от, за чим я так сумую.
За тим, що вже не світять ліхтарі?
Чи, мо`, за тим, - життя нас не турбує
І всі ці душі - білі і старі.
Я ще сумую за тим часом дзвінким,
Коли мені писали ще листи.
Коли все поле - ще було в барвінку,
А ці ліси могли іще рости.
Я знаю, що уваги те не варте,
Але сумую за таким часом,
Коли незнанні сіли ми за парти,
І знать не знали всіх собі разом.
Я сильно-сильно скучила за світом,
Який вважала добрим до усіх.
Коли вбігала в дім спекотним літом
Й лунав від всіх той щирий милий сміх.
Я скучила за миром і спокоєм.
За тим, що в нас забрали ці бої.
Як всі сварки кінчалися не боєм,
І всюди були "наші" і "свої".
А я... Не знаю, чи було там краще.
В минулому, у часі без війни.
Бо людство мало завжди довгі пащі,
І головне - не мали всі вини.
Я? - Так. Змирюся. Якось буду жити,
Але так "якось" інші теж живуть.
І нас життям цим вчили дорожити
Всі ті, хто нам під ноги вилив ртуть.
