Не прошу…
Коментар до вірша: Оксамит – La Fide’lite’
"Безмежжя світу",
Не любі квіти і без мрій,
Але реальність...
Перлинну душу в мушлю замикаю,
Пустою придурившись.., просто лялька...
І виправдань шукаю, лиш собі...
Оксамит – La Fide’lite’
Ти чорного
Нічого
Не лякайся
У глупу
Горобину ніч…
При сонячному
Світлі
Стережися
Глибоких тіней…
Проще`ння
Не даруй:
Ніхто
Не винен,
І,
Одночасно,
Винні
Геть усі…
Невірна вірність,
Або
Невірність вірна,
Хіба
Важливо це
У світі,
Де
Усе – водно’час,
Упере’між
Все.
Душа – перлинна,
Мушля – яхонтова,
Що важливіше
Є
І що оберігати
Насамперед?...
Собі шукати
Виправдань
Не треба,
«Завжди права» -
Це кредо
(символ віри).
Самоприниження –
Мов
Відблиск сапфіровий,
Бурштинова краплина
Від
Мазоха,
А потім –
Помста-насолода
Люта…
Стрибок
Із жертви –
У нещадність ката...
Такий вже
Є
Каприз…
Чи поруч він, чи ні –
То значення не має,
Чи пам’ятає –
Не вартує теж,
Якщо сказати
Ні
Зуміти остаточне…
* * *
Можливо –
Не змиритись,
Бунтувати,
Рядок спростовувати
За рядком,
І постулати перекреслювати
«Хибні»…
Одне повинно бути
Непорушне:
«Завжди права,
Ніколи не шкодую,
Ніколи не прошу,
Не згадую,
Шукаю інший
Сенс»…
