Безмежжя світу
з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»
У неба палахкому мерехтінні
Скотилось сонне сонце до землі.
А ніч снує по стишеній імлі,
Між вівсюгу в хиткі лякливі тіні
Вгортає срібні росяні сліди.
Ступлю в заходу марева медові,
Згублюся в присмерковій тишині.
Щось запашне нашіптують мені
Мітелки в вівсюгові сни чудові,
Та як туди дорогу віднайти?
Таїть у тьмі вівсюг окрайці шляху.
Здається – он, на віддалі руки,
Ба ні, не там… Заплутані стежки.
І все ж дійти я матиму відвагу
В безмежжя світу, де чекаєш ти.
