ПОЛИНОВА ПІСНЯ
Затужила пісня на вустах дівочих
Про гірке кохання квітки полину.
Мов росою слізьми заблистіли очі;
Погляди зітхають в далі глибину.
Швидкокрилий вітре, доленько прозора,
Невловиме щастя, де тебе шукать?
На пелюстках ніжних – віях полинових
Висохнути спраглі слізоньки гірчать.
«Квітко ясноока, - дівчина співає, -
Доленька у мене схожа на твою.
Сивину розлуки в коси заплітаю,
Свого вітру в полі виглядаю, жду…»
Здійнялася пісня й злинула за хмари
І повільно впала тишею в траву.
Місце там, де квітка й дівчина чекали,
Нині так і зветься – місцем полину.
