На лавочці
На лавочці у чотирьох
Колись ми поряд всі сиділи,
Язик щоб кожного не всох
Минуле згадувати вміли.
Ми всі не пенсії були
Та різними пройшли шляхами,
Як нас із праці геть пішли,
Ми стали сивими дідами.
Один згадав, він інженер.
До того ще і енергетик,
Об’їздив весь еСеРеСеР,
Пригод мав не один пакетик.
Він закордоном будував
Електростанцію велику
Й там Волгу легковик придбав,
Щоб вдома їздити для шику.
Я років десять його знав
Все енергійним і веселим,
Та Бог до себе його взяв
Колись то літечком зеленим.
А другий офіцером був,
Служив у армії Союзу,
Він матюків багацько чув,
Але не з’їхав з злузду.
На дальнім сході побував,
Амур ріка де протікає,
Солдат до бою готував,
Він цю роботу добре знає.
Та рак його тут доконав,
Його ховали як героя,
Бо кожен добре його знав
Й підтримка всіх його то зброя.
А третій друг столярував
У Києві на винзаводі,
Постійно щось ремонтував
І пив вино там при нагоді.
Хтось за ремонт вина наллє,
Чому ж не випить безкоштовно,
Казав що нині вже не п’є
До всякого вина стосовно.
На ноги дуже шкутильгав,
Самотньо жив в своїй квартирі,
Та зять його до себе взяв,
Дочка глядить, живуть у мирі.
Живий, хоч дев’яносто літ,
По телефону з ним спілкуюсь,
Він любить цей зелений світ,
Та я йому і не дивуюсь
Хто з нас цей світ не полюбив?
Хто не бажає довго жити?
Хіба що той, хто зло творив,
Й гріхів йому не відмолити.
Сиджу на лавочці один,
Нема й до кого слово мовить,
Для радості нема причин,
А сум мене нехай не ловить
м. Київ, 21.06.16.
