Тіні
Тіні, тіні, тіні. Хоч би крапля світла.
Ці прадавні гори стримують хмарки.
Те, що можна жити, а не животіти,
Змученим рослинам з урвищ невтямки.
Вічно спраглі сонця, сповнені вологи,
В тиші предковічній зрощені колись...
Їх болотні стебла огортають ноги,
Їх плетуче листя не сприймає вись.
Повернись у місто, до машин й асфальтів.
Сонячно і штучно розгорнеться світ.
Озирнись навколо – сіролиций натовп
Стеблами своїми стримує політ.
Огортає душу, вдавлює в болото,
Зупиняє мрії, сам впадає в тінь.
А душа, як промінь, рветься в дикий спротив –
Знову,
Як до цього в сотнях поколінь.
