392 СХОДИНИ ДО ПРАВДИ

І 

Чимало гір з Землі утроби 

здіймили океанські води 

у синє небо. Штамп віків  

поставив дрейф материків 

і пил лавинної породи. 

Ланцюг вулканів дав Гаваям 

з дна океану, мов на сваях, 

піднятися над царством вод, 

і Землям Королеви Мод, 

і Аппалачам, й Гімалаям. 

Хребти Уралу і Тянь-Шаню, 

Олімп, Голгофа, Фудзіяма, 

Памір, Тибет, Алтай і Альпи, 

Скелясті, Кордільєри, Анди - 

усі постали з океану. 

Поміг піднятися Саянам, 

Джугджуру, Кларку, Аллеганам, 

Мак-Кінлі, Тейде і Макалу, 

і Каракумам, і Триглаву, 

Монблану та Монте-Титано. 

Cтиснувши води на дні впадин, 

тектонові порвавши шрами, 

зіштовхував земельні плити 

і піднімав над білим світом 

материки із островами. 

ІІ 

1. 

Отак колись по волі Бога 

й моя Україна-небога, 

Разом із землями Європи 

звільнилася з тенет потопу 

і сонцем висушила ноги. 

І зажеврів світанок в горах, 

в Криму, Карпатах, Медоборах. 

Стікали води в бурні ріки - 

в Дністер і Буг, в Дніпро великий 

та й потекли у Чорне море. 

На Мошенськім плато, де Канів, 

як у японців Фудзіяма, 

здіймилася понад всі гори  

найвища - Волі й Непокори, 

окреслена двома ярами. 

Немов незламна велич роду - 

вершина Правди і Свободи, 

пік Справедливості і Віри, 

і Храм духовний України, 

Святилище всього народу! 

Тут покоїться дух Пророка 

і триста дев`яносто кроків 

по мовчазних східцях граніту 

пройти належить нам до світла, 

щоб встановить Закон і Спокій! 

А він - великий просвітитель, 

Поет, Художник і Мислитель 

словами свого заповіту 

благає, твердить: "Встаньте, діти! 

Пора завіщане звершити! 

Пора від крові світ умити, 

і щедру ниву обробити, 

пора вернути міць і славу, 

пора повірити в державу, 

яку вам заповів любити." 

Отак й стоїть із бронзи литий, 

цілої нації Учитель, 

а ми гуртом, чи поодинці  

щораз долаєм по сходинці, 

щоб Віру й Правду воскресити! 

2. 

Але чи всі? Одним здається. 

що він мудрішим народився, 

хоч спутав імена і дати - 

та пнеться вверх чимдуж завзято, 

всадившись на стальную птицю.  

Бо хто Кобзар? Він сам учитель 

і може кожного повчити, 

бо є намісником держави 

і кожен жест чи слово - право, 

щоб сходження те не робити. 

А люди хай повзуть доверху, 

допоки ноги не потерпнуть. 

Окраєць хліба на дорогу, 

молитва до Святого Бога - 

повзіть, доки в очах не смеркло! 

3. 

А скільки он на східцях в шатах 

стоїть розкішних меценатів, 

та (буцім!) роздають всім дари, 

щоб їх доверху підіпхали 

у рай щоб першими попасти. 

І обіцянки сиплять люду, 

а то погрожують і судом, 

лише б сходинки ті здолать... 

А там он взагалі стоять 

в однаковому однострої, 

озброєні (ото герої!) 

і підніматись не велять. 

4. 

Уздовж східців стоять крамниці 

і продавці червонолиці 

запрошують купить товар. 

Тут все: і сало, і узвар, 

і милиці із заграниці. 

Та ціни, мов осине жало 

б`ють нижче пояса кинджалом, 

бо як нагоду ту впустить- 

добряче ж можна заробить, 

як так багатолюдно стало. 

А згодом вже якось й самі 

подрапаються, і вгорі 

відкриють пишні магазини, 

обвішають добром вітрини 

і двічі виграють у грі. 

5. 

Щоправда, бізнес той, чи торг, 

благословив не Господь Бог, 

а безліч різних установ. 

І дозволів, і постанов 

усяких стільки надавали 

(поки за це ті їх вгощали), 

що за той час голодний б здох. 

А ще усякі перевірки,  

ревізії, податки, звірки... 

І кожному засунь в кишеню, 

або насип цілкових в жменю. 

чи оплати чиюсь вечірку. 

6. 

За місце тут - окрема плата, 

прийдуть поважні "дипломати" 

і розтлумачать - що та як, 

плати із виручки п`ятак, 

як хочеш "вільно" торгувати. 

У кожного своя сходинка, 

приватизована, як скринька, 

Вони, мовляв, є охорона, 

від других наче-то боронять, 

щоби порядок був на ринку. 

7.  

Слідкують за порядком пильно 

й представники структур всесильних - 

державні горе-охоронці, 

І стільки їх - не видно й сонця! 

Одні із перших - то дільничі. 

Встрявати в бійку їм не личить - 

тому обрали інший шлях: 

що коїться на тих східцях - 

вони то попросту не бачать, 

а коли хтось вже з горя плаче, 

тому ж вони й вселяють страх. 

Чого, мовляв, звернувся пізно? 

Та ми би кривдника залізно 

і наказали б, й посадили. 

А що тепер? Ти от що, милий, 

плати-но штраф, щоб другий знав 

і нас на допомогу звав. 

8. 

Це в кращому, сказать, випадку, 

а то візьмуть тебе в охапку, 

затягнуть, посадять за грати, 

заборонивши адвоката, 

і вліплять термін для порядку. 

Та вліплять, звісно, не самі - 

ще побуваєш у суді, 

а перед тим підпишеш сам, 

що продиктують тобі там 

й пропали твої кращі дні. 

А судді що? Смішний ти, друже. 

Та хто ж у нас з законом дружить! 

дружити можна з прокурором, 

котрий замовить вчасно слово, 

або з якимсь заможним банком, 

з монополістом, з олігархом. 

А що - закон? Він - як лоза, 

куди нагнув - те й облизав. 

9.  

Та й пишуть в нас закон той хто - 

ті, хто й порушують його, 

бо працювати не хотять,  

на наших шиях вік сидять. 

То що вони складуть закони, 

щоби самим топтати "зону"?  

Та то для них, як мед у діжці, 

а коли гладять по голівці, 

що й другим красти все ж дають 

то вони ті посади звичні 

уже присвоюють навічно,  

як ті заводи і колгоспи, 

приватизовані так поспіль 

й задурно мед із діжки п`ють! 

10. 

Отож, друзяко, маєш плечі - 

то ті сходинки на Чернечій 

кудись тебе та заведуть. 

Й дарма, що розумом не вдався, 

що зрозуміть не намагався 

святої правди віщу суть. 

Тарас стоїть, а бідний люд 

штовхається, кричить, волає, 

з сходинок пада, помирає... 

І слів вже Кобзаря не чуть! 

ІІІ 

1. 

Стоїть Кобзар. Насупив брови 

та й дивиться на все довкола - 

Аж гнівом очі загорілись. 

- "Ви що це, люди, подуріли!?"- 

враз бронза оживає словом. 

- "Зніміть, спаліть гріхів окови 

і спам`ятайтеся вкінець, 

інакше - всім прийде кінець 

і Бог вас не возродить знову!" 

2. 

Не чують. Лізуть, б`ються, скачуть, 

немає тут хіба ледачих - 

у різнобарвних комбінзонах 

політики ведуть колони. 

Розмахують всі прапорцями, 

а гучномовці до нестями 

кричать, або ефектно плачуть. 

Несуть вождів чужих портрети, 

гвоздики з кров`ю у букетах,  

з уламків склеєне погруддя, 

та вивіски із словоблуддя - 

і з цим всім пруться до Поета. 

Це ті, хто вчора його Слово 

душили голодом і мором, 

розв`язували вбивчі війни, 

в ту ж пору голосом медійним 

брехливо присягали правді, 

хто поштовх дав брехні і зраді, 

хто нищив нашу рідну мову. 

Ті, хто вбивав наших героїв 

і славив цінності чужії, 

хто Кобзареву світлу мрію 

гноїв у таборах Сибіру, 

хто прапор вималював кров"ю. 

3. 

А ті он звуться демократи. 

В них Кобзаря слова крилаті 

красуються на транспорантах. 

Та брешуть же! Вони гарантом 

зробили гроші, а не Слово! 

Усе продали, й рідну мову! 

На людях - ніби галасують, 

вірші Тараса декламують, 

а по ночах, аж табунами, 

спішать продатись з потрохами 

і забувають, як їх звати. 

4. 

А он і треті - ті при владі, 

звели в закон брехню і зраду 

і замість Біблії вручили, 

народ і світ весь обдурили 

й ніхто не став їм на заваді. 

Це ті, хто землі і заводи 

усі забрали у народу - 

самі ж зробилися панами, 

обвішались особняками, 

наклеп і підкуп ввели в моду. 

5. 

Ті різношерстії колони 

на східцях волі, як загони, 

почали битись між собою, 

перемішалися з гурбою - 

крісла в повітрі і прокльони. 

В тій бійці перепало всяким - 

невинним, свідкам, винуватим, 

і сум`яття те на сходинах 

не дасть нікому до вершини 

добратися, де Правди свято. 

Кобзар мовчить, бо що сказати... 

ІV 

1.  

Забили враз церковні дзвони, 

неначе вирвались з полону, 

і стрепенулись всі, завмерли, 

роздалось гучно "Ще не вмерла..." 

не чуть ні криків, а ні стону - 

іде Вкраїна до поклону! 

Могутня рать у вишиванках 

у світлі променів світанку 

заполонила всю долину: 

тут матір он тримає сина, 

і дід, і прадід, і дружина 

ще Святославова у латах 

стоїть, виблискує лускатом 

і синім на мечах булатом. 

А он стоять коші козацькі, 

чуби розгойдуються хвацько, 

коругви із святим Михайлом. 

В руках в них келепи, булави, 

шаблі і скіпетри могучі - 

усі аж до Гнилої Кручі 

завмерли у поклоні Батьку. 

Аж до Меланчиного яру 

стоять Вкраїни емісари 

перед могилою Поета. 

Стоять і Орлик, і Мазепа, 

і Конашевич з Дорошенком, 

і Полуботок, й Вишневецький, 

Богдан Хмельницький й Калнишевський. 

І Гонта, Залізняк, Трясило, 

Олекса Довбуш з Северином, 

і Кармелюк, і гайдамаки - 

аж до Дніпра нема де стати 

біля підніжжя Кобзаря. 

Стоїть Петлюра і Грушевський, 

і Винниченко й Котляревський, 

Іван Франко, безсмертна Леся, 

а поряд он і Стус з Олесем, 

і навіть сам Сковорода. 

Бандера, Ольжич і Шухевич, 

і Кобилянська, й Тобілевич, 

Марко Вовчок, Нечуй-Левицький 

і Коцюбинський, Крушельницька, 

Довженко, Лисенко, Грабовський, 

і Івасюк, й Іван Козловський, 

цвіт України і коріння, 

віки, епохи, покоління - 

всі на Святилищі стоять. 

А он, на Скіфськім городищі, 

стають і предки найдревніші, 

стають усі на Віче віще 

і догори усі глядять. 

Всі замордовані і вбиті 

стають в ряди, щоб цеї миті 

Святую Віру відслужити 

і Правду на гору піднять. 

Підняти, щоб навік горіла, 

щоби історія зуміла 

її, таку як є, прийнять. 

Щоби залишились руїни  

і війни в згадках України, 

щоб вже настала благодать! 

V 

Стоїть Тарас. А ми всім людом 

до нього по сходинках будем 

сходити й Правді присягать. 

Не будем плакати і нити, 

а лиш боротись і творити. 

і будем йти, а не стоять. 

Заглядувать у предків очі 

і слухати слова пророчі, 

щоби читати їх малечі 

і вчити їх, як на Чернечу 

до Правди путь свій прокладать. 

Чистилище оце усім нам  

пройти наказано во ім"я 

Святого Бога й Кобзаря! 

2011р.