Я, певно, надто випила любові
Я, певно, надто випила любові.
Пошану знала, маю каяття…
У мене заздрість б’ється тут у слові,
Чому ж так важко потонути у життя?
Я, певно, трохи кави перепила,
Не знаю, чим скінчиться вкотре день.
У двері суму серце відчинила,
І там сиділа, плакала лишень…
Скажи-но, совість, нащо замовчала?
Добий же, зараз! Що в тобі не так?
Ти б краще вкотре сильно закричала,
Ти б краще просто показала знак.
