Сукня з чорного агату
Водоспад волосся, плечі...
Років сто тебе я знаю,
Але, щось змінив той вечір.
Ліхтарі, рекламне світло,
Нічний гомін ресторанів,
Сяють зорі коло тебе,
Усе інше як в тумані.
Пам`ятаю, ми купляли
Їжу для якогось БОмжа,
Може то було питання
на ту мить життя? так отже...
Сукня з чорної перлини,
Посмішка твоя і очі,
Що є сили час тримаю,
Зупинити мить ту хочу!
Я не твій, і не моя ти,
Але є щось вище неба,
Що примушує благати,
Хоча досить! Ні! Не треба!
Чи то пісні Океану, чи вино -
Я вже на межі,
Не залити, не збороти
Оте полум`я пожежі.
Перекати тіла ліній,
Пам`ятаю я щоденно,
Дотягнутись - було просто,
Відпустити - я не впевнений...
Набираю та скидаю,
Номер твій. Так до безмежжя.
Розглядаю твої фото,
Та пости в онлайн мережі.
Вкрай стоптали наші ноги,
Авеню нічной Пальміри,
Навігатори, компАси,
В пошуках чужой квартири.
Ти мені пропонувала,
Каву, чай і карамелі...
Я ж не розумів нічого -
Як у іншій паралелі.
Обіймати б, цілувати б
до знемоги, в чому ж річ?
Ну, а я отак банально:
"Ну, бувай! Пока!" І ніч...
Сукня з чорного агату,
Водоспад волосся, плечі...
Мармурові твої форми,
Отже все змінив той вечір...
