Якої тут нема
Ходжу по колу - щось мене так водить виром,
Без відповіді нічь стоїть німа,
Все по місцях і як завжди - зірки та небо...
Ось тільки той, яка...
зі мною тут нема.
Секунди, дні, століття
віддавав кохання,
Літав, писав... здається, не усе віддав,
І ллється й ллється на папір зізнання,
Мабуть про ту, життя якої не читав...
У келих мій вона недбало так зронила долю,
Повний букет - там є і радість, і сума,
Я жадібний життя ковток роблю і розумію,
Що пью її, якої тут нема.
До забуття, до рваных струн я катував гітару,
Коли не гралося, я пальці проклинав,
Хоча б на мить збираю волю та співаю,
Як би для тої, що образив, чи злякав.
Осиний рій очей на моє лицедійство,
ЗапобіглИво ловить ноти та й дарма,
Я захлинаюсь з червня і до нині,
Лише очима той, що тут нема.
Відтоді все змінилось на дві половини,
На тих, з ким був, кого чекав, кого ласкав,
Та на одну, ту саму, незнайому,
Що таємниці тіла я не знав.
Тримав я ніжні, лагідні красунь долоні,
Світило сонце, спека! А мені - зима!
Ніщо не гріє. Так аж до тремтіння.
Поза обіймами якої тут нема.
Навіщо ці страждання, нічні сльози, вірші?
Все!
Рівноважний Будда - мій кумир!
Але ж вона десь там!
Встаю...
Збираюсь...
Кожен раз як вперше...
І колом все іду - до неї тягне вир...
