Кохання
Людина:
Той погляд, очі ті, уста…
Ні, мить жадана… Знов одна.
Сама з думками, вир яких
Несе в пекельних ран потік.
Болить, пече вогнем душа,
А серце кригой замерза.
Краплина льоду - лиш сльоза,
Скотилась, впала на уста.
Уста, жадана мить яких
Не знала сумнівів твоїх.
Не знала подиху вогню,
А знала мрій своїх жагу.
У серці лід, в душі вогонь,
Змінився пеклом раю тон.
Палає так моя любов,
І знов жадаю я розмов.
Янгол:
Кохання - вічності струна
Від Бога, лиш вона одна
З душею рине в сад життя
І все не знає каяття.
У ній лунає присмак мрій,
Присвячених лише одній.
Лише Венері-Афродіті,
Яка дарує миті квіти,
Яка окрилює, рятує,
Від туги смертної лікує.
То присмак меду на устах,
Жадана повість у словах,
Мелодія жагучих див,
Яка дарує всесвіт крил.
Мов янгол… Зустрічі з тобою…
Ти доторкнись скоріш рукою.
Кохання не руйнуй ніколи.
Диявол:
Кохання - пристрасті омана
(Лише на мить і знов не стало).
Що ж з серцем стане, Боже, Боже?
Потрібно бути на сторожі.
Навіщо серця ланцюги
Віддала любощам жаги?
Невже пече вогнем душа?
Виною все твої уста.
Кохання - пекла подарунок.
Ти знову плачеш; відчай, смуток…
Яке полегшення мені:
Вже бачу я тебе в огні.
Все ж добре, що любов існує:
Печалі, горе всім дарує.
Кохання - подарунок Бога!?
Можливо, того, в кого роги…
Людина:
Невже любов - моя провина?
Мов вічність тягнеться хвилина.
Я знов згадаю лиш на мить,
І ось душа у вир летить.
У вир цілунків, мрій, жадань
І відчаю мети - страждань.
Як солодко і гірко…
Знову…
Невже… невже…
Янгол:
Кохання - слово чарівне
Диявол:
У всесвіті таке одне.
Янгол:
Бо в миті щастя височінь,
Блакиті рай і неба синь
Немов окрилює, рятує,
Примарні крила подарує.
Диявол:
А в миті відчаю не рай,
А вогняний, пекельний край
Дарує пристрасть, насолоду…
Кохання втратило нагоду.
