Останній дощ
Це останній дощ. Він мій. І я маю дослухати його до кінця.
Я не підкину йому більше ні розмови сумної, а ні слівця,
Я буду чути лише дивну сумну мелодію його палких слів,
І не лягатиму у обійми теплих, чарівних, жаданих снів.
Хай кричить цей шалений дощ крізь вікно: моя душа кричить зараз теж,
І моїм невимовним поривам у цю пору більше немає меж.
Я зриваюсь від нього, коли на якусь мить зривається в злості він;
Я збожеволію, як не вибіжу зараз і не втечу від цих стін,
А коли дощ затихне, і не порощавшись зі мною, собі піде,
Ця жахлива тиша, можливо, колись мене з розуму вже і зведе,
Бо я не зможу крізь неї сказати ні звуку того, а ні слівця,
І цей дощ був останній. Був мій. І я дослухала його до кінця.
