Останній
віршування в окупації
у дворі пес дзигою крутиться
у часі безмежному навздогоняючи вічно
і ловить кашлатий свій хвіст
і весело-весело гавкає в усюди й усім -
увесь світ переконує в тому
що саме він
самий спритний меткий і вдалий
й відпускає хвоста
і знову ловить...
насумрений кіт розлігся в траві під сонцем
суворо зорко проникливо пильно
супроводжує поглядом
м"який і пухнастий хвостик
мордочку повертає то вліво то вправо... -
грається доти
аж поки непомітномиттєвим порухом лап
не спіймає його
і ніжно потім покусує кінчик хвоста
схожого більше на пензлика
а може й на китицю жовту з кульбабок... -
та не так вже й важливо
що на що воно схоже -
головне він заплющив аж очі вдоволено
і мурчить...
змія ковтає свого хвоста
і завмирає
дихає колом у вічність
під лопухом що широким розложистим листям
уперся в камінну горожу шалашиком
у чорній сирій і холодній тіні якого
змія зачаїлась на чатах
в чеканні нападу чи біди від погоди зрадливої -
спеки-дощу-буревію-грози чи граду... -
і кавтаючи хвіст у забаві в безмежність
тримає отруту на випадок всякий...
старий сидів і димів сигаретою під дашком
і споглядав усміхнено всі ці події
з рундука стародавньої хати
яку обіймали лозами верби
що тихо шуміли шорохом шерехом листя під вітром
й ронили сльозу...від сміху чи суму?.. -
під сонцем теплояскравим не зрозуміти...
старий допалив сигарету
кинув недопал
черевиком втер його в пил
сплюнув
здійнявся
й пішов по доріжці
яка вела до хвіртки обплетеної плющем
на плечі час від часу йдучи
старий поправляв рюкзака
услід йому журливо дзвенів струмок джерела
який був початком ріки
півколом що обходила хату
збігаючи вниз по камінним порогам...
