В ПОЛОНІ ЗВАБИ-ОСЕНІ
Крізь відстані шлю з голубами
Останні листи зваби-осені,
Бо серце до тебе так проситься,
Мов тіло - вмиватися росами.
Та світ - поміж нами.
До безуму маю потребу
Тепла твого, наче повітря.
Прийди і печаль мою витри,
Малюй у любові палітрі
Мене лиш для себе!
Здається, що ти у мені є,
Навік ми тепер переплетені
Думками, чуттями, куплетами,
У небо крильми розпростертими.
Любити посмієм?
А, може, нас тут не існує -
Між цими містами пустельними,
Де долі стежини устелені
Стернею й піснями веселими?
Та серце веснує!
Я знаю - незвичні ці фрази,
Це тільки слова безголосі,
Якими любові ми просим
У неба нічного із просинню...
Чи бути нам разом?
