Плач
Сум за чоловіками-воїнами
Рідні наші, хлопці,
хлопчики,
ви – сини,
брати,
батьки – батечки…
Ви на Схід пішли, все
покинули:
квіточок-дівчат, ніжних,
люблячих…
Матері по вас гірки сльози
ллють,
Зажурилися сестри –
зореньки,
не втішаються і не
втішаться
загорьовані очі карії
вдів,
дружин-красунь -
бо стискає їх
самота-печаль
невгамовная.
Як ведеться вам у степах
сухих,
що спалило їх
не Красне Сонечко -
зовсім висохли, спустошилися
під вогнем лихим
люта-ворога,
він ламає, гризе
землю Матері:
України - Неньки
Нероздільної?
Ми чекаємо, сподіваємось,
день у день очей
не змикаємо,
в темну ніч ми вас
виглядаємо…
Любі наші,
ми за вас
ревно молимось,
У Небес, у Бога, у Пречистої
із Надією
тихо просимо
Перемогу
для вояків живих,
Вічний спокій тим,
хто поліг в бою…
Вся траншеями земля
переорана…
То не маків цвіт
устелив поля –
То Земля
Героїв кров’ю так
напоєна,
Що вона
роки, роки,
що вона
віки, віки
лиш багровим цвітом
плодоносити
буде,
Плачучи і ридаючи,
Вічну Пам’ять Героям
Проголошувати!
