Сумна пора осіння
з рубрики / циклу «Громадянська лірика»
Вже догоріло літо в сонячнім промінні,
Занадто швидко сохне листя і трава,
Жалкую, що змінилася пора осіння,
Раніш була червоно-жовта, золота…
Було спекотним літо, як вогонь пекельний,
Не часто небо дарувало нам дощі,
Зміліли ріки, береги - немов пустеля,
Колодязі стоять пусті і мовчазні…
Не чути скрегіт корби й брязкіт ланцюговий,
На клумбах квіти, як гербарій-сухостій...
В яких краях ти, Осінь, одяг свій святковий
залишила й прийшла жебрачкою в свій дім?
Мабуть сумуєш, ніби мати, за синами,
Що не побачать вже твою живу красу -
Ніхто не залікує рани орденами,
Назавжди в серці горе втрати, біль і сум…
А може Осінь така тепла, наче літо,
Щоб як найдовше наших воїнів зігріти...
м. Київ, 17.09.2016
