Мій вірний біль
Мій вірний біль, що ранив все до крові,
Мій давній родич, вже тобі пора.
Пробач, мої випаяні окови
Я скинула. Для них уже стара.
Я виросла, кайдани не налізуть,
Та я не горда, є іще нові.
На руки непомітно й тихо лізуть,
І приростають, мов якісь живі.
Мій давній біль, пробач, тебе забуду,
І не напишу вже тобі листа.
Та хто там знає, ким я потім буду?
Не йдеш далеко, біль мій, неспроста.
Чекай, чекай... Вже скільки заманеться,
Я поки просто поживу, гаразд?
Та ні, усе так швидко не минеться,
Я, боле, всіх згадаю негаразд.
От тільки зараз я тобі не здобич.
Із пліч злізає кам`яна гора.
Мій вірний біль, о мій прадавній родич,
Мені здається, йти тобі пора.