Біль пам’яті
За мотивами роману : Т. Белімова «Київ. ua»
немає вже жодної святості…
… Все затоптати, змішати з брудом,
щоб не залишилося нічого чистого та прекрасного.
А потім можна якось жити далі,
знаючи, що в цьому світі вже не залишилось
навіть тіні від тих кимось оспіваних,
омріяних вищих цінностей…
… деміфологізація свідомості.
Т. Белімова «Київ. ua»
* * *
Лучшая сигара отдает паленым,
Слизкие окурки вместо «файф о`клок»,
Вечер наползает маревом зеленым,
С памяти незримый падает замок…
Монотонный ветер, заунывный вечер,
И тоске-кручине, видно, не помочь…
Оплывают свечи, прогорают свечи,
Бесконечный вечер, нулевая ночь…
Только сумрак вечный
с четырех сторон,
Вечер бессердечный -
не приходит сон.
Благодатный сон…
«Бессонница», фрагмент
Затоптати,
Зруйнувавти
Залишки
І добра, і сімейного
Затишку,
Щоб у пам’яті
Пустка зосталася,
Там де спогади
Мешкали радісні .
Ці уламки кришталю
Коштовного -
Рештки пам’яті,
Душу
Висотують,
Ох, висушують,
Ох, вичавлюють,
Не лишають нічого
Духовного…
Наче щастя
В душі
Не співало.
Не співало.
Не існувало…
Голова сім’ї,
Голова родини.
Чом ти втримати
Не зміг
Власної дружини…
Щастя – на шматки.
В серці – пустка-горе,
А уламки ці крихкі
До тебе говорять:
- Не топчи нас,
Чоловіче,
В горобину ніч,
Горе-тугу
Ти не скинеш
Легко з пліч:
Пошматуєш
І спотвориш,
У багнюку
Запроториш.
Лад душевний
Не відновиш,
Не каліч!
Не руйнуй нас, чоловіче,
У недобру мить…
Час нещадний тяжко плине,
Вічно пам’ять про дружину
Буде в тобі жить.
Без дружини втратиш
Крила,
Бо дружина посадила,
Доглядала і ростила
Цвіт-барвінок
У твоїй душі …
Ти ламаєш пам’ять люто,
Та кохану не забути,
Не уникнути спокути,
Не гріши!
Важко жити, їсти, спати,
Знов не зможеш покохати,
Так,
як жінку вперше полюбив…
Отже лялечки-красуні,
Дуже гарні, дуже юні,
На спокуси
Не марнуйте сил!
* * *
Істини слово палає
В нашому світі
Жорсткім:
- Чоловіків
«Колишніх»
Не буває,
А «колишніх»
Дружин –
Й поготів!
