Наклеп

Наклеп, 

немов вітерець непомітний, 

ніжний, легенький, 

летить-шурхотить.

Над землею низько-низько

стелиться, шепоче стиха.

Плине, в’ється, 

проникає

через вуха і тихенько

осідає в головах.

Пухне там і наростає, 

І зненацька він вражає мозок ваш, неначе грім.

А невдовзі язиками

плещуть всі, і поговір

набира страшної сили.

Він, неначе буревій, 

в хащі лісовій бушує, 

свистячи і ревучи, 

жах наводить на усіх.

Шириться і наростає, 

Як гармата вибухає

І бушує, наче шторм.

Поговір двигтить в повітрі.

Свище батогом, бичує, 

все життя ущент руйнує.

І ославлений сердега

мріє лиш сконати вмить.

Почаїв, серпень 2016