Збреши мені
Збреши мені, що завтра буде ясно,
що сонце розласкавить сіре небо,
і стане серцю добре, любо-красно,
аж квіти забрунькуються проз ребра.
Збреши мені, що нині ще не осінь,
а літо, розпогоджене цвітінням,
і заплету ромашки у волосся
і душу закосичу просвітлінням.
Збреши мені про пору і погоду,
про колір листя, і жагу до цвіту,
бо щось колюче штрикає зі споду
мого зневоленого, вичахлого світу.
Збреши мені, не дивлячись на правду,
не дивлячись на яви гостру шпильку,
й повірю може, і знайду розраду
своїй журі гіркій бодай на хвильку...
3.10.16 р.
