07.11.2016 10:40
Без обмежень
121 views
Rating 5 | 2 users
 © Георгій Грищенко

Поголю бороду

Поголю свою бороду сиву, 

У кущі свій закину ціпок, 

Свою душу стару вередливу

Заховаю у темний мішок.


Пофарбую у чорне волосся, 

Спину згорблену я розігну, 

Щоб нарешті мені удалося

Виграти у старості війну.


Може цього вже буде задосить, 

Щоб я став, як колись, молодим

І кістлява мене вже не скосить, 

А розвіється наче той дим.


Даруватиму милій знов квіти, 

На побачення буду ходить, 

Треба в юність вернутись зуміти, 

Щоби знову кохати й любить.


Буду жити забувши про досвід, 

Який мають лише старики, 

Повертатимусь з гулів удосвіт, 

Коли в небі вже згаснуть зірки.


Та мій досвід мене не лишає

Й не дає мені буть молодим, 

Бо лиш юність його ще не має, 

А хто має, той зветься старим.


Тільки юність наївно мрійлива, 

Бо не знає всіх хащів життя, 

Тільки юність, як вітер, мінлива, 

Бо живе за своїм почуттям.


Тож даремно ціпок я закинув, 

Бо не зможу я буть молодим, 

Тож молюсь щоб не вмер, не загинув

І до старості вдало дожив.



м. Київ 16.05.01.




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 13.11.2016 09:10  © ... => Тетяна Чорновіл 

Вдячний за відвідини та добре слово. 

 12.11.2016 16:18  Тетяна Чорновіл => © 

Іронічно про щемливе.Хороший щирий вірш.
Ціпок - подалі! )) А молитися ніколи не зайве. 

Публікації автора Георгій Грищенко

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо