Невпокорені коні
Мчать полями вітри, молоді невпокорені коні.
Нива гривою жита майорить безтурботно услід.
Пломеніється мак на ромашок безмежній попоні,
Що під яром стрімчастим рве на клапті розбурханий глід.
Мілководий струмок в’є між трав, мов розторсані пута.
Б’ють на сполох сороки в смолоскипах підхмарних дубів.
Та дурманить табун неосяжна свободи отрута,
Що жарінь вчастувала опівденним марінням хлібів.
Загубили баскі над рікою лісочка підкову,
Холодком поманивши жирнотрав’я у лоно гаїв.
Загорожею ті нашорошили крони до лову…
Обійшли їх вітрила між волошок хистких ручаїв.
